ВИЩЕ ВІД МОРЯ
Меландрі Франческа .

ВИЩЕ ВІД МОРЯ.

Сильний шторм і нещасний випадок перешкоджають поверненню на континент двох відвідувачів острова, на якому розташована в’язниця суворого режиму.

Луїза — селянка з маленького села в центральній Італії, мати п’ятьох дітей, навідує свого чоловіка, який відбуває покарання за вбивство двох людей. Паоло — колишній викладач філософії, приїхав на побачення до сина-терориста. Наглядач Нітті, який має проблеми у родині через свою неконтрольовану жорстокість, супроводжує цих відвідувачів і не має права залишити їх без нагляду. Вимушене перебування цих трьох людей разом на острові назавжди змінить їхні життя.

120,00 ₴ 120.0 UAH

120,00 ₴

Купити

Про автора

Франческа Меландрі

Франческа Меландрі народилася у Римі в 1964 році. Вона почала писати дуже рано, спочатку працювала як сценарист кінофільмів і телевізійних серіалів, а також документальних фільмів. Автор чотирьох романів. Лауреат багатьох престижних літературних і кінопремій, серед яких премія журналу ELLE, міжнародна премія Cesare de Lollis, премія Maria Teresa di Lascia.

Схожі видання

Меландрі Франческа

ЕВА СПИТЬ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».