Genius Loci
Макаров Юрій .

Genius Loci.

В романі всі сюжетні лінії пов’язані зі старим особняком в центрі Києва. Головний герой роману – художник Матвій працює вдома і доглядає за дитиною. Його дружина – успішна ріелторка, яка мало цікавиться вихованням доньки. Підозрілі клієнти за дорученням іноземця намагаються за будь-яку ціну викупити особняк, який є власністю ріелтерської компанії, не зупиняючись навіть перед погрозами рідним рієлторки. Матвій вирішує сам захистити свою родину.

Зрада дружини, переслідування спецслужбами, брудна політична кампанія в країні неочікувано для головного героя спричиняють приплив творчої наснаги. До того ж, Матвій випадково дізнається про сімейну таємницю, пов’язану із горезвісним будинком, через який сталися всі його особисті негаразди.

Захопливий сюжет від Юрія Макарова, історичним підґрунтям якого є сімейна історія автора, прабабця якого була племінницею Катерини Долгорукової – дружини Олександра ІI.

В оформленні обкладинки використано картину Світлани Фесенко «Солом’янка».

 

50,00 ₴ 50.0 UAH

50,00 ₴

Купити

Про автора

Юрій Макаров

 

Схожі видання

Дубинянська Яна

КОРАБЕЛЬ ЖІНОК

Курков Андрій

НІЧНИЙ МОЛОЧНИК

Це Юлі

ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ

Заремба Пйотр

ПЛЯМА НА СТЕЛІ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».